Знайте, кому можна довіряти
2, вівторок грудень
«(Ісус) знав Сам, що в людині було» (Івана 2:25)
У Писанні нам наказано любити всіх, але це не означає, що ми повинні довіряти кожному. Ісус є нашим прикладом у цьому. «Багато-хто ввірували в Його Ймення, побачивши чуда Його, що чинив. Але Сам Ісус їм не звірявся, бо Сам знав усіх, і потреби не мав, щоб хто свідчив Йому про людину, бо знав Сам, що в людині було» (Івана 2:23-25). Ці слова були сказані не про натовп, що йшов за Ісусом, а про тих, хто називав себе Його учнями. Хоча Ісус віддав їм Себе і жив з ними одним життям, Він знав, що вони не були досконалими. Він розумів людську природу і не ввіряв їм Себе повністю.
Коли ви покладаєте свою довіру на людей, замість того, щоб покладатися лише на Бога, то тим самим ви налаштовуєте себе на розчарування. У будь-яких людських стосунках ми можемо зайти лише до визначеної межі, далі нам, швидше за все, буде боляче. Легко потрапити в пастку, думаючи, що деякі люди ніколи не заподіють нам болю, а потім розчаровуватися, коли вони не відповідають цим стандартам.
Існує два типи людей. Перший – це користувачі. Поки ваші інтереси збігаються з їхніми, вони заслуговують на довіру. Другий – справжні друзі. «Правдивий друг любить за всякого часу, в недолі ж він робиться братом» (Приповістей 17:17). Але через людську слабкість навіть справжні друзі можуть підвести. Тож ось два хороших правила, за якими варто жити: 1) Коли йдеться про людей, – «довіряйте, але перевіряйте». 2) Коли йдеться про Бога – «Надійся на Господа всім своїм серцем, а на розум свій не покладайся! Пізнавай ти Його на всіх дорогах своїх, і Він випростує твої стежки» (Приповістей 3:5-6).
